ОЖИЛА ЗАБУТА ПІСНЯ…

                                     Знов  думки  снуються  нові,
                                     Не  дають  мені  заснуть...
                                     Не  підказують  нічого,
                                     Але  й  спати  не  дають...

                                     То  на  спину  повертаюсь,
                                     То  лягаю  знов  на  бік...
                                       Ніби  дзвони  якісь  дзвонять,
                                       Не  веду  я  часу  лік...

                                       Не  витримую  я  дзвонів,
                                       Встаю  з  ліжка,  йду    за  стіл...
                                       І  здогадуюсь  раптово,
                                       Що  це  вірус  сон  мій  з"їв...

                                       Знов  лягаю,  молюсь  Богу,
                                       Дітей,  внуків  згадую...
                                       І  нарешті  засинаю,
                                       В  снах  до  них  балакаю...

                                       Ранком  легко  просинаюсь,
                                       З  ліжка  швидко  зскакую...
                                       Потягаюсь,  умиваюсь,
                                       І  той  сон  пригадую...

                                       Йду  в  кімнату  я  до  квітів,
                                       Поливаю,  нюхаю...
                                       Аромат  на  слух  подіяв,
                                       Здалось  пісню  слухаю...

                                       Ожила  забута  пісня,
                                       І  бринить  вже  на  устах,
                                       Ніба  ластівка  дитинства,
                                       На  весняних  парусах...
                                 
                                       І  я  в  спогади  вже  лину,
                                       В  свій  квітучий  диво  -  сад...
                                       Бачу  маму  свою  сиву,
                                       Біля  неї  стоїть  брат...

                                       Жаль,  що  це  лише  в  уяві,
                                       І  село,  і  мама,  й  брат,
                                       Мами  й  брата  вже  немає,
                                       І  село  збідніло,  й  сад...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877170
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2020
автор: геометрія