Майже усе це вичахне, зітреться, згасне.
І там хтось когось із ніг на голову переверне.
І тільки сяйво це залишиться прекрасне.
Є тільки мрія, що Всесвіт цей ніколи не мине.
І щось зостанеться, як є, а чогось уже не буде.
Хтось буде бігти стрімко, а хтось чарівним сном засне.
Щось пам'ять викине, а щось ніколи не забуде.
Є тільки порух, що Всесвіт цей ніколи не мине.
Щось насправді є важливим, а щось ‒ суцільні дрібниці.
І щось на всі сторони круто усе це поверне.
Щось є прозорим, явним, а щось ‒ сукупні таємниці.
Є тільки здогад, що Всесвіт цей ніколи не мине.
Усе, що було так ‒ уже не буде. Несеться спалах крізь віки.
І тільки він когось зачепить, когось ‒ лиш не мене.
Сидить хтось нерухомо, а хтось плете вражаючі, пишні вінки.
Є тільки віра, що Всесвіт цей ніколи не мине.
Усе це пройде до свого кінця ‒ і вічність, і незрима мить.
Ніхто нічого більше вже, на жаль, не поверне.
І щось віятиме тихо, а щось вибухово прогримить.
Є лиш надія, що Всесвіт цей ніколи не мине.
25.07.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877031
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2020
автор: Оля Тимошенко