Дві тонкі, мов дитячі, косички, вії, наче живинка пухка, –
Світ помалу кумедним дівчиськом поверта до життя вояка.
Хрипом після наркозу тихенько: – Ти, красунечко, хто? Як зовуть?
(А кирпатеньке сонце худеньке компліменти цінує ж, мабу́ть?!).
Бог за муки дав поміч учасну, ніби янгола світла прислав,
Щоб життя, мов чернетку неясну, вдало начисто він написав.
– Як наважилась ти, не злякалась, у шпитальну будівлю зайти?
– Бо до того завжди я схилялась, що це круто – комусь помогти!
Перев'язки робила солдату, виявляла своє співчуття,
Затягла телевізор в палату, як віконце в наступне буття:
Бокс, реклама, кіно поглинали і потроху розвиднілась тьма.
Лиш один мінус - часто проймали пеком ноги, яких геть нема!
Постіль, наче поляна квітчаста, – не така, як в лікарні дали,
Свіжий йогурт і ласощі часто, полуниць аромати пливли...
Ще до виписки дівчина звала, мов, до себе й такого прийму,
Що кохає безмірно казала, і не вадить коляска цьому!
Небагате житло і спокійне, та не в наймі все ж мали кутка.
Та шкода́ кислий настрій постійно у батьків, бо ж єдина дочка!
І вони просто потім рішили: хай пограється трохи дитя,
Хай за "щастям" ганяє щосили - хутко скі́нчиться та біготня!
Час минув - стала їй набридати доглядальниці доля сумна,
Не на жарт почала дратувати в милосердя затягнута гра.
Брак розваг, у маленькій кімнаті, мов зачинена в темній тюрмі:
"Що ж, Терезою доброю стати не судилося, певно, мені"...
Якось діва зібрала пакунки і дала трохи волі словам:
- Закінчилися наші стосунки - далі в різні боки́ - кожен сам!
Маєш пенсію - носять додому і житло - не на вулиці ж ти,
Хоч і нидіти сумно самому, та ще зможеш чогось досягти.
Не одна ж я на світі цікава - подивись як жінки розцвіли.
- Припини свій концерт, будь ласкава. Ноги в руки! Замовкни й вали!
- Марно панькалась я із тобою! - двері гахнули, наче громи́.
Вмить облуду зняло, як рукою, ласка зникла з очей зі слізьми.
Всіх любити? За все всіх простити? -Тиші звук вуха різати став.
Позитивний девіз "треба жити!", так гидотно в душі пролунав...
...У прогнозі сльоту обіцяли, атмосферного тиску стрибки -
Сварки мрії ураз поховали, полонили безладдям думки.
Звуки радіо плавно зникали... В Маріуполі дощик іде...
Цівки крові повільно стікали... Забирали життя молоде...
Оригінал
Две косички тонкие и реснички веером -
Жизнь смешной девчонкою возвращалась медленно.
С хрипотцой наркозною:"Как зовут, красавица?"
("Солнышко курносое, комплименты нравятся?")
"Видно за страдания Бог послал мне ангела.
Жизнь, как черновик, была - перепишем набело!
Как решилась посетить заведенье хмурое?!"
"Волонтером круто быть,"- девушка подумала.
"И богач поделится!" - лозунг был. Вот с папиком
Притащила девица телевизор старенький.
Бокс, реклама "Вискаса" - ключ к цивилизации.
Из досадных минусов только ампутация.
И постель красивая,а не та, больничная,
Йогурт апельсиновый, мыло земляничное.
Перед выпиской она говорила ласково:
"Буду я любить всегда и таким: с коляскою.
Небогатое жилье,но свое, не съемное.
Жаль, родители ее явно недовольные.
А потом решили:"Что ж, пусть дитя играется"
"Правда, через день уйдешь?" "Предки ошибаются"
Были счастливы вполне: разговоры длинные.
Лишь молчал он о войне - смысл пугать любимую?
Критикой не жаловал кухню неумелую:
Храбро ел, нахваливал кашу подгорелую.
Месяца четыре-пять должного усердия -
Стали деву раздражать игры в милосердие.
Нет ни клубов, ни кино, от друзей отрезана:
"Видно стать не суждено матерью Терезою."
Как-то утром разговор завела красавица:
"Без скандалов и без ссор, друг, давай расстанемся.
Есть квартира, пенсия - ты же не на улице!
Одному невесело, но все, может, сбудется.
Не одна ж я женщина - мир-то ведь немаленький!"
"Сделай одолжение: замолчи и сваливай!"
"Зря с тобой возилась я!" - громко дверью хлопнула.
Резко испарилась вся ласковость притворная.
"Всех любить? За все простить?" Тишина пронзительна...
Размышленья "Надо жить!" стали омерзительны.
"Вечером пройдут дожди, ночью до пятнадцати."
"Радио не выключил. Хоть...Какая разница!"
"Завтра в Мариуполе холодно и ветренно."
Жизнь...кровавой струйкою...Уходила...медленно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2020
автор: Юрій Шибинський