я майже можу скуштувати це на смак,
мені потрібно бачити, як ти помираєш,
ви думали, тепер все добре? а це не так:
це не так очевидно, як ти, очевидно, вважаєш!
зараз побачимо. ось вам останній солодкий сюрприз,
якщо вже висите над великим каньйоном догори ногами:
тепер задеріть свою голову та подивіться вниз:
ви там побачите трупи і лисого дідька, й бісової мами,
і ще там якихось чортів, – залізобетоном земля.
думаю, вас там чекають, і вітатимуть, як короля.
то як же? вам подобається, мій шилохвостий друже?
таке возз'єднання з родиною буде для вас, як мед.
тому я вас дуже прошу – а може, не так вже й дуже –
купіть собі велосипеда, й рухайтесь тільки вперед.
то – завтра. а зараз зламайте ключа у дверях,
ми з вами влаштуємо криваво-вершкову вечірку.
ви знаєте, як це робиться на романтичних вечерях,
де неодмінно хтось когось з'їсть,
наче місяць – полярну зірку.
уявляєте? навіть не уявляєте цього тяжкого болю:
він виривається криком, як серце живе, з грудей.
так реактивний вогонь виривається з ревом на волю,
і ракета стартує на марс, – ось така повна хата людей!
так і кричатимете аж до кінця своїх днів,
може, сьогодні – останній, а може – передостанній.
вже скучив за вашим сміхом. для того й ножа нагострив:
лоскотати вам нерви читанням своїх епіфаній.
наприклад: раптом мені ясно відкрилося, кице,
ваше істинне, щире, законотворче нутро.
я зрозумів твоє слабке рожево-блідолице
благання напнути над світом моє небесне шатро:
я знаю: вже давно бажала приховати
свій чорний список злочинів, заклять та молитов
заради всього доброго. ось імена і дати,
та що з них випливає? ненависть чи любов?
я не хочу вас постраждати згідно з дикунським звичаєм.
сьогодні я, кажуть, тут, а післязавтра пішов.
але можу сказати за вашим обличчям,
ви знову щось приховуєте. я так і знав: любов!
навіть байдуже, як тебе звати.
чи байдужі твої жорстокі й суворі слова, маля?
– вони препарують мене, як ігрові автомати.
то кого ж ти там любиш, подумай:
коваля, скрипаля, москаля?
я подарую гаманця своїй коханій,
пошкодую за ним, та й покину саму.
бо, як сформулював розхристаний павсаній,
цей світ – не від бога, бог належить йому.
а може, вам цікаво: в усіх сточотирьох
його тупих кутах, зарослих павутинням,
стоїть на постаментах той самий псевдобог,
читаючи псальми своїм псевдобогиням:
о, це так мило: бачити, як воскресаєте знов,
поки я був заклопотаний позовом проти чести.
мій розчленований друже, я так і знав: знов любов!
мушу вже йти до дідька попри твої протести.
ваш похорон стане моїм справжнім розчаруванням.
якомога його відсуваю. – а можливо, навіть судом!
о, це таке випробування! з кожним таким зітханням
я стаю все дурнішим, мов до пекла бреду напролом.
хочу бачити ваші очі у вашу останню мить
– так я уявляю свою солодку помсту.
не знаю, навіщо побачив тебе, непритомисту,
в цім забійнім цеху, де на гаку гуманність висить.
що ж, пора починати. погляньмо, що нам сьогодні
знадобиться для праці: пилка, сокира, ніж.
вони аж дзвенять нетерпляче нагострені, злі й голодні.
агов, що таке? ти вже мертва чи просто солодко спиш?
за мотивами: sweet revenge, motörhead
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876552
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2020
автор: Alisson