І засіяв Сівач поле наших сердець зернами
своєї Любові. А щоб воно проросло будем зрошувати його
живою водою Слова Божого. Сонечко, ясно світи. А те
сонечко - то ти. І без тебе тим зернам любові не прорости.
Та й принесе та любов достойні плоди. Вона ж
бо змінює світ. Друже, тобі мій привіт!
Якщо не віддавати серця свого любов, теплоту,
то для чого я живу? І чим більше віддаєш, тим більше при-
буває. Кожен з нас це добре знає.
Щоб не застоялася у глеку нашої душі любові
жива вода - виливаємо її до дна, наповнюючи інші душі нею.
О! Та любов - то добра, свобідна, сильна воля! А чи вона -
неволя? Бо поєднані, пов"язані ми один з одним невидими-
ми узами тієї любові і почути Слово Боже готові.
" Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як
я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!" ( Ів.13.34).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876495
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2020
автор: яся