[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uC1mOQN1l5g[/youtube]
Весілля – найважливіший день для людини, для її родини, і для сусідів що живуть на кутку. Для мене, малої дитини було надзвичайно цікаво глянути на наречену, її вбрання, прикрашені машини, святково вдягнутих людей, які від ранку до вечора кардинально змінювалися, чи то від щастя, чи кількості випитого.
Майже за тиждень до дійства у дворі, де планувалося весілля кипіла робота: кололи свиней, різали птицю, привозили звідусіль продукти, ставили шопу, столи, проводили світло. Без зупину курсував транспорт, приїздили родичі, куми, друзі щоб допомогти з підготовкою.
В п’ятницю пекли короваї і шишки. Був час коли в нас дома бабуся з іншими бабами пекли короваї на весілля сусідів. Ввечері дружки приходили прикрашати шопу гілками ялинки, плакатами, кульками, квітами та гірляндами з паперу. До молодої приїжджали грузовиком бояри «по худобу». Виносили з хати все придане: меблі, подушки, вузли, ящики, та інше. Далі всі сідали за столи і проводили « репетицію» перед весіллям.
В суботу до нареченої знову сходилися дружки, допомагали з зачіскою, макіяжем, придумували конкурси та завдання для молодого та бояр, щоб більше заробить гостинців. Куткові дядьки робили блокпост на хвіртці в воротах обійстя, де планувалося весілля. Налаштовані вони були вкрай категорично, бо до Попівських наречених менше ніж за відро самогонки, не пускали.
Про те що їде поїзд сповіщали безперервні сигнали машин, щоб на все село чути що сьогодні весілля. Приїздив поїзд: наречений з боярами, світилки, свашки та дружки. Всі веселі та голосисті, так торгувлися та просилися зайти, що далеко було чути. З собою везли прикрашене «гільце» та «коня».
Далі всі свайбани їхали в Будинок культури, де на сцені при всіх, реєстрували свій шлюб. Я була на всіх записуваннях бо з юного віку, брала на себе відповідальність бути звукооператором цього дійства, а пізніше – це вже було на постійній основі. В мої обов’язки входило музичне оформлення, тобто вмикати в потрібний момент музичні треки на касеті і керувати мікрофонами, щоб ні в якому разі вони не загули на весь клуб і не налякали наречених і гостей.
Після записування новоспечені молодята з поїздом їхали на ладанський міст, щоб молодий переніс молоду через нього, а тоді вже всі їхали в «Сосну» до Удаю, фотографуваться та починати святкування.
Тим часом на вигонці починали збиратися гості, стояли юрбами і чекали молодих, які зазвичай запізнювалися приблизно на годину. І починалася гульня: пили, їли, співали, під касетний магнітофон підключений до клубних колонок. Весілля гуло до темної ночі.
В неділю весілля починалося в другій половині дня. Все було як і вчора, але на цікаву традицію «катання» сходилися дивиться всі кому не лінь. На весільних батьків і хрещених одягали смішний одяг, розмальовували як клоунів, садовили купою і візок і везли «продавать». Спочатку в центрі села ті зупиняли транспорт та пішоходів, всіх частуючи свайбовим. Потім везли в якусь калюжу, або до ставка. В цьому дійстві крім головних героїв весільних батьків, приймали участь веселуни з кутка. Одного разу як женився Олег Тетянин, мама вдягла міні-спідницю, капронки в сіточку, зелені окуляри, бриля і разом з лікаркою – тьотею Свєтою Гриценською та іншими, приймала участь у дійстві. Я дуже засмутилася, думала що мама збожеволіла, що в таке вдяглася, почала ревти на весь вигонець і для мене весілля завершилось, бо на таке позорище я спокійно дивиться не могла. А от коли мої родичі були в ролі глядачів, то катання було дуже веселим дійством. Особливо коли на замурзаних і обкачаних весільних батьках рвали одяг і кидали на свайбан, які ловили гав. Було весело, смішно, поки перша жменя грязі не починала летіти у твій бік. Потім батьків купали і вдягали новий одяг і продовжували далі веселитись.
В понеділок –каша. Гостей менше, зазвичай молоді на весіллі в цей день вже не було. В цей день забивали пакола на подвір’ї де було весілля і всі діти вже були одружені. Потім доїдали весільні наїдки, варили надвірню кашу, вечеряли і розходились, а от хто не приходив, то їм мазали ворота.
От такі весільні традиції запам’яталися з дитинства.
[i](* - на відео моменти весільних традицій з мого весілля)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876470
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч