Ти котишся лісом в ночі непроглядній
Вогненною кулею попід дерева,
Розшпурюєш іскри – жорстокі й безладні –
Спалахують ворохи листя миттєво.
На душі заблудлі ночами полюєш –
То твій ритуал і весела розвага.
Під місяцем жовтим ти час не марнуєш,
І кров’ю гамуєш цікавість і спрагу.
Несешся мов вітер в осінньому лісі –
Загинуть тут всі – винуваті і праві,
Тримаючи жертву на довгому списі –
Даєш причаститись пожадливій наві.
То як же здобути відьомське кохання –
Тебе розшукати у кублах і норах?
Немає ні смутку уже, ні вагання –
Розвіяний вітром мій страх – наче порох.
Вже холод любові охоплює серце.
Кінець настає і терпінню й покорі.
Відсвічують очі твої, як люстерця –
Я в них задивляюсь і бачу там зорі.
Їх сяйво здіймається вище і вище –
Прямую за мить крізь палаючу браму.
У лісі – замовклім, немов кладовище -
Лягаємо разом у темну цю яму.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876342
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2020
автор: Ігор Крикотун