( По мотивам романа Этель Войнич «Овод»)
…Ці сходи кам’янисті – без кінця,
та кожен крок – наближення розплати,
Не зміг в житті своїм знайти вітця,
Житло останнє – стіни каземату.
Мій батько – кардинал, свята могуть…
Його молитви чують в високості.
Такі за віру до останку йдуть,
Він сам благословив мене на розстріл.
В житті я мало зустрічав тепла,
І в тілі, і в душі кровили рани.
Але усе ж любов в мені жила,
Хоч був для всіх життєвим грубіяном.
Бунтар я, хуліган та балагур,
(У непокорі – революцій сила.)
А десь у глибині я той Артур,
Якого Ви так щиро полюбили.
Злий постріл... і останній вітру шум.
Та все ж свободу я обрав би знову.
У Вашім серці слід тонкий лишу.
…Прощайте, Джеммо. Ваш до смерті – Овод.
Російська версія
Ступеньки каменные - без конца,
И каждый шаг - все ближе час расплаты,
Не смог я в жизни обрести отца,
Последний дом мой – стены каземата.
Отец мой – всемогущий кардинал,
Сутана красная огнем горела.
Он веру в своем сердце не предал,
Благословив меня перед расстрелом…
Немного в жизни я встречал тепла,
И в теле и в душе кровили раны.
Но все ж любовь в моей душе жила,-
Хоть был для всех по жизни грубияном…
Я правда – хулиган и балагур,
Бунтарь, мятежник, революций сила.
А где-то в глубине я тот Артур,
Которого Вы, Джемма, полюбили.
Пусть выстрел обрывает жизни нить,
В свободу вера – мой единый довод.
Я в Вашем сердце буду вечно жить.
…Прощайте, Джемма. Ваш навеки – Овод.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876301
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 17.05.2020
автор: Білоозерянська Чайка