Будинки у собі, як у скарбниці,
Стільки людських історій бережуть,
Мовчанням зберігають таємниці
Людей, що в них жили й живуть.
Протоптані стежки найкращі,
Принаймні думають, що кращі за нові,
Так звикли люди «ці стежки вже наші»,
І далі ними впевнено ідуть.
Так вийшло, що солоні сльози
Однаково солоні від щастя і біди,
Від цих історій людських грози
Немало сліз із неба пролили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875781
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2020
автор: Іра Задворна