Чого ми йшли сюди, чого топтали слід?
Бо ми іменинниці двічі по двадцять літ!
А наша Вірочка – Камінь-Каширочка,
З роду співучого, роду Басючого
Пустили в світ її Василь з Марією,
Потім жили вони весь час надією,
Жили надією і ждали звісточку,
Що їхня Вірочка буде артисточка.
Вона ж не в Лондоні, не в Улан Баторі,
В Камінь-Каширському на сепараторі.
Ой, ви доріженькі, шляхи торговії!
Віра – буфетниця «Совтрансавтовая».
Частує соками своєю міркою,
А на закусію – бублики з діркою.
А якщо публіка жене по рубліку,
Юна шинкарочка налива чарочку.
Так наша Вірочка в широкий світ пішла
І на весь вік собі Лісовика знайшла.
І почалося в них життя прекраснеє,
Та не зогляділась, як стала в Красному.
Родилась Вірочка, як воленяночка,
Тепер, як бачите, стала красняночка.
Живе у злагоді добром і мрями
З Юлею, Натою, з двома Андріями.
А доні в Вірочки – красуні-зірочки,
А син рід береже: переріс тата вже.
Графин для Вірочки! Налий, шинкарочко,
За своє здравіє по стопці-чарочці!
Бо нашу Вірочку з косою русою
Уже у Красному беруть бабусею.
А в Старих Червищах від вишень червоно,
А ця ж бабусенька, як молоде вино.
Хай нива повниться золотим колосом,
Хай заспіва вона та повним голосом.
Нехай здоров’ячко в літах не падає,
Хай дітвора її батьків порадує,
Хай много літ живе з Андрієм в злагоді,
І щоб сама була калина-ягода,
За мир і людяність вип’ємо чарочку,
За нашу Вірочку, за ювілярочку!
29.05.1995
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875628
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2020
автор: САВИЧ