Мати сина колисала

Мати  сина  колисала,
Колихалися  й  віки,
І  тільки  доля  все  гортала
Життя  людського  сторінки.

І  дні  тихо  шелестіли
І  час  линув  в  небокрай,
Та  слова  лиш  ті  вже  не  зотліли  
Про  найкращий  рідний  край.

Слова  піснею  бриніли,
Сипались  із  материних  уст,
На  крилах  вітру  у  світи  летіли
І  було  чутно  серця  хруст.

Цвіли  сади  і  листя  опадало,
Й  колиску  вітер  хилитав,
І  серце  билось  не  мовчало,
І  соловейко  ніжно  щебетав.

Дощі  зросили  сонну  ниву
Й  зерно  у  серці  проросло,
І  в  пору  ту  страхітливу
Не  зів’яло  ,  не  відцвіло  воно.

Гуло,  тріщало,  сипало  сніги
Глибоко  в  душу  лихо  зазирало
Й  похилими  геть  стали  береги
В  земного  щастя  і  краси.

І  на  дорогу  тьма  упала,
І  свічки  тінь  на  образи,
Самотня  мати  край  вікна  стояла,
А  за  вікном  сніги.

Чекала  мати,  стомлено  чекала,
Й  крізь  грати  пробивалися    думки,
Що  їх  безвихідь  малювала  
На  дверях  волі  ставлячи  замки.

Цвіли  сади  і  листя  опадало,
Пусту  колиску  вітер  хилитав.
До  тла  вже  серце  догорало,
Та  день  новий  настав.

І  ніжно  пісня  так  бриніла
І  спогади  скрипіли  у  пітьмі
Душа  кричала  і  боліла,
У  тій  безмежній  самоті.

Чекала  мати,  стомлено  чекала  ,
А  білий  саван  із  квіток  
Війна  вже  синові  зіткала  
Із  тих  пречисто  –  білих  пелюсток.

І  сон  упав  йому  на  вії,
Укрили  тіло  пелюстки,
Злетіли  вгору  вільно  мрії,
Й  заплутались,  немов  нитки  думки.

Свіча  горіла,  мерехтіла  
Самотньо,  тихо  край  вікна
І  тільки  пам’ять  листям  шелестіла-
Несмілим  голосом  життя.    


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875423
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2020
автор: Вікторія Воля