Я чекаю себе,
прокидаючись рано:
виринаю зі сну і чекаю себе.
Я шукаю себе, доки сонце огранить
світанкóвим різцем
хризоліти небес.
Не знайдусь,
поринаю в щоденну роботу.
Тільки спиниться думки
безвітряний став –
я запитую,
вимушено безтурботно:
з ким це я забарився, від себе відстав?
Пізній вечір пробачить моє лицемірство.
По блискучим асфальтам рекламних пожеж
ти прийдéш, запізнившись,
напевно навмисно,
ти прийдéш
і за руку мене приведеш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875334
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2020
автор: Анатолій Костенюк