Чи то мені наснилося, чи нафантазувалося, але я трішки пам’ятаю стару хату, хоча мої родичі кажуть, що не можу я цього пам’ятати.
Двері хатини впритул дивилися на Галин город і її відвернуту від нас хатину. Її хата, ніби сердилася на нашу, так як і сусідка. У маленьких сінцях у сітці причеплиній вгорі вісили чи чоботи, чи валянки і стара сплетена з дроту кошовка.
Великі двері вели в хату. З правого боку була піч, а зліва на лаві стояла синя шафа. Прямо стіл, лави, картини і фотографії з рушниками чергувалися з маленькими зіницями віконець. Цю хату будував Дідусь Павлусь, коли відслужив армію. Справа в хаті був величезний піл, а звідти по лежанці можна було залізти на піч. І там через малесеньке віконечко спостерігати за вигонцем.
Тепер про спогад. Я пам’ятаю, як біля вікна мама чіпляла годівничку пташкам, і я любила дивитися на крилатих синичок, які здавалися надзвичайно яскравими та верткими на фоні зимового пейзажу.
В цій хаті я не жила просто бувала деякий час. Потім спогад про хату взагалі зник. Її розібрали і майже на тому місці збудували літню кухню і гараж. Через кілька десятиліть фундамент старої хати стало помітно після дощів, які вимили контури старої хатинки, а з ними і спливли спогади про нашу стару хату.
[i]
(* - на фото стара хата, вид з вигонця, приблизно 1963-1964 р.р. навіть деяких родичів можу пізнати. Бабуся Галя тримає на руках мого тата, посередені старенька бабуся в білій хустинці - то прабабуся Катя. Дві високі стантні жінки її дочки: посередині Надія, а справа Марія)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875268
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч