ПАМ'ЯТЬ

Ця    Пам’ять    болем    серце    голе    оре:
Немає  з  нами  тата  –  не  дожив…
Ворожі  монстри    плюндрували    поле,
Бив  смертний    час  –  пора    кривавих    жнив.
В  сімнадцять    літ    у  білій    сорочині  –  
У  лавах    оборонців  -  жах    війни…
Чи  ж  хоч  гвинтівку    ту    дали    хлопчині?
Метал    зустріли    голими    грудьми…
Кров    парувала    і  чорніла  рана,
А    монстри    бились,    і  земля    гула:
Народу    біль  –  Велика    Вітчизняна,
Планети    горе  –  Друга    світова.
Недовго  батьку    довелось    прожити…
О,    скільки  їх  скалічила    війна!
Ішли  –  собою    Матір    захистити…
Лишилася    навіки    я    одна.
І  кожний    травень,    як    гримлять    салюти,
Від    туги    не  святкується    мені:
Я    свічку    ставлю  –  батька    пом’янути
Й  мільйони  тих,    загиблих    у    війні  .
У  тій,    проклятій,    що  забрала    тата,
І    в  цій,  «гібридній»,  що    зжирає    нас…
А    той,    що  називався    «старшим    братом»,  
Прийшов    сюди    –  вбивати  в  горя    час…
Кровиться    пам’ять…  Свічка    не  згасає…
І    не    пробачать    сироти    нові..
А  в  кожного,    хто    війни  починає,
Тавро    убивці    тліє    на    чолі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875150
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2020
автор: Світла(Світлана Імашева)