О скільки є отих квітучих весен,
де тішив душу ніжний ранній цвіт.
Та нищив вітер ту красу казкову,
і не зважав, що стогне й плаче світ.
О скільки літ летіли до нас весни
на сильнім журавлиному крилі.
В них ми жили і долю свою несли,
хоч часто дні гіркими ті були.
О скільки їх отих років нестерпних...
Із ношею тяжкою на плечах
йде Україна, у цвіту, і нині,
із ранами глибокими крізь страх.
Дай, Боже, сонцю ясному пробитись
крізь сірі важкі хмари до сердець.
Дай, Боже, труднощі усі здолати,
колючий долі скинути вінець.
Дай, Боже, квітнуть нашій Україні!
Щоб цвіт її завжди давав плоди.
Дай, Боже радості й щастя родині,
щоб світло й весело було завжди.
Дай одягнути гарні вишиванки
на свято всім дорослим і малим.
Схиляємось в своїй молитві щирій
в пошані перед образом Твоїм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874950
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2020
автор: Надія Башинська