Шановні друзі!
Представляю вам вірш свого сина Юрія.
Опублікований у міському альманасі.
БЕРІЗКА
В парку міському Берізка стояла,
Князя чи принца собі виглядала.
Наче казкова царівна чи пава,
Вперше убралась в осіннії барви.
Ось нагодився і парубок справний -
Місяць осінній Листо'пад, він справжній
Жиголо був - ловелас з ловеласів.
Трохи підтоптаний, та все ще красень.
Словом ласкавим та подихом вітру
Він зачіпає Берізку за віти,
Вірші шепоче, коханою кличе,
Стан обійма, зазирає у вічі,
Листя яскраве зриває, зриває:
- Ой, яке золото, дай потримаю!
Липне до стовбура білого тіла...
Наче осика, Берізка тремтіла,
Мліла з улесливих слів Листопада,
Сипала щедро листочки-дукати,
Слухала його звабливі сонети
І розгубила усе до монети.
А Листопад був не вартий довіри -
Мокрий раптово зробився і сірий.
Вітром сирим голі віти хитає,
Словом дратливим Берізку питає:
- Де ж ти поділа усі свої кошти?
Пороздавала задурно? Чого ж ти
Марно незайманість губиш дівочу?
Я тебе більше любити не хочу!
Так він промовив, Берізку покинув,
Десь за птахами у вирій полинув.
Ласим він був до беріз златокосих,
Та вже ледь теплим було його сонце.
Бідна Берізка лишилась саменька,
Журиться мовчки, зітхає тихенько.
Як сирота, безпорадна та гола,
Бачить холодну байдужість довкола.
Грудень морозний, ще й Січень та Лютий
Цідять крізь зуби, неначе злі люди:
- Так тобі й треба! Диви, яка цяця!
Краще б ти зовсім з землі не звелася.
Учить Берізоньку матір-землиця:
- Холод не вічний, ти сил наберися.
Є у беріз надміцна серцевина,
То ж бо тримайся свого ти коріння.
Злі хуртовини, негода імлиста
Хай пронесуться повз тебе зі свистом.
Визирне сонячний промінь весняний -
Знайдеш тоді своє справжнє кохання.
Довго тягнулись зимовії ночі,
Та все ж зробилися дещо коротші,
З неба засяяло сонце весняне,
Сніг почорнішав, зіщулився, тане.
Згодом від нього не стало і сліду
І до Берізки посвататись їде
Березень місяць, веселий та гарний.
Сяє берізонька, листячком вбрана,
Наче смарагдовим платтячком пишним,
Вже й не жалкує за листям торішнім.
Сльози, що міцно тримала півроку,
Бризнули рясно березовим соком.
- Здрастуй, Берізонько! - Березню, здрастуй!
Міняться юні коханці від щастя.
Ось і нарешті побачились зблизька
Березень юний та юна Берізка.
Ніяковіє Берізонька нишком,
Бо за минуле їй соромно трішки.
- Не докоряю тобі ловеласом -
Березень каже берізці на разі;
Те, що з тобою траплялося досі,
То ж не весна, то була лише осінь.
Злі язики нехай що собі чешуть,
Ми одне одному станемо перші!
Ніжним цілунком зігрів її личко,
Ніженьки взув у м'якеньку травичку,
Разом з коханням, глибоким і сильним
Подарував їй сережки весільні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874935
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2020
автор: Людмила Григорівна