Струмок… Струмок зачатий був недбало;
він біг, з якогось дива, навесні
зі скелі – наче сил не вистачало –
в урочний час, у рік лише три дні.
Не знаю, що там в глибині породи
траплялося, чому саме в цей час
він тік велінням матері природи
з ущелини у божий світ, до нас.
Та тільки люди все ж запам’ятали
струмок, вони приходили сюди;
вони приходили і випивали
хоча б ковток цілющої води.
І набираючись від нього сили,
вершили далі праведні діла;
переживали, думали, творили,
долали пори холоду й тепла,
і заметілі, і безхмарну спеку,
гасили разом спалахи біди,
бо знали, що на них десь там далеко
чекає струмінь чистої води.
Ще рік життя нарешті закінчився,
у буднях перемог та помилок
зійшли зірки – я знову з ним зустрівся,
отримавши цілющий свій ковток.
Чи може магми полум’ям нагріта,
до сонця прориваючись раз в рік,
живильна легендарна aqua vita
народжує сакральний цей потік,
чи може попередження вулкану
від гейзера погрозою гряде,
несучи небезпеку невблаганну,
мов кару за зневіреність людей –
не відаю, та чи це так важливо,
в ту мить у заповідному гаю,
коли в долоні набираю диво,
про грішний світ забувши, мовчки п’ю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874925
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2020
автор: Анатолій Костенюк