Понад степом сивим плине тиша,
Болем упилась її душа…
Вітер ковилю там не колише,
Бо земля здалась йому чужа:
Трави поріділі, обгорілі,
Вирви-рани додають жалю:
Москалі учора, озвірілі,
Дикість показали там свою.
Німотою степ укрився нині,
Стелиться невиплаканий сум:
Не один синок там наш загинув.
Обагрила кров його росу.
Пам’ятає степ, як гарцювали
Там османи й славні козаки.
Спинимо і цю орду-навалу
Й волю понесемо у віки!
4.05.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874732
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2020
автор: Ганна Верес