СТЕЖКА

Губилась  стежка  в  полинах,  
Що  від  журби,  мов  посивіли,  
Ген-ген  синіла  далина,  
Жита  навколо  половіли.  
Аж  ось  і  край  мого  села,  
Такий  близький  і  серцю  рідний,  
Раптово  душу  звеселя
 Гніздо  лелече,  заповідне.  

А  он  –  три  сонця  над  селом  –  
То  церква  з  диво-куполами,  
Ще  й  кожен  –  з  рятівним  хрестом,  
І  дзвін  полився  над  полями.
Я,  мов  окрилена,  лечу  
Вже  не  по  стежці  –  по  городу  –  
Додому…  хочу  знов  почуть  
Матусі  голос  –  голос  роду.  

Та  ні!..  Город  не  наш,  таки,  
І  двір  не  той  і  навіть  хата.  
Роки  даються  узнаки,
 Хоч  можна  все  це  ще  впізнати.  
Я  до  криниці  підійшла,  
Води  у  жмені  зачерпнула,  
Знов  силу  у  собі  знайшла  
Й  до  церкви  мовчки  повернула.  

Бач,  куди  стежка  привела,  
А  далі  –  цвинтар,  там  могили  
Моїх  близьких,  людей  села,  
Тих,  хто  помер  і  хто  загинув.  
Вклонюся  цим  святим  місцям,  
Бо,  чи  вернуся  ще,  -  не  знаю.  
Та  стежка  в  полинах  оця  
Чомусь  постійно  серце  крає.  
18.06.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874524
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2020
автор: Ганна Верес