Широке поле шумить хлібами...
ген жайвір в'ється під небесами.
Волошок жменьку сипнув хтось в житі,
радіють літу ті сині квіти.
І гнеться низько налитий колос,
цвіркун-маестро подасть свій голос.
В ромашках ніжних сонця краплини,
а поле просить: "Збери зернини!"
Біжить дівчатко поміж житами...
поглянь, схилилось до них в пошані.
То босоноге, я бачу нині,
біжить дитинство по тій стежині.
Добра зернятка щоб розсівати,
надійних друзів щоб відшукати...
В життя вже кличуть маленькі ніжки
ті волошкові житні доріжки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874473
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2020
автор: Надія Башинська