(З книжки "Пташине царство")
Водоймище оточили густа лепеха та розлогий очерет, що росли на берегах, а поверхню озера затягло кругле листя з жовтими квітками латаття та білими лілеями.
Жабки повилазили з води та повсідалися на тих звичних для них зелених плотах, що лежали на поверхні. Одна з них, відверто хизуючись, роздивлялася своїх сусідок і подумки порівнювала їх з Метеликами з кольоровими оксамитовими крильцями та тендітними прозорими Бабками, що теж любили плесо озера.
- Ой, які вони бридкі, ці Жабки. Ні обличчя, ні фігури, ні голосу! І очі, як баньки випуклі, аж на голови повискакували. Якби і я була такою, то з горя втопилася б, напевне, – так безсоромно, буцім сама до себе, але вголос, щоб чули й інші, промовляла квака.
- А ти себе бачила? Якби ж було у мене люстерко, я б тобі позичила. На жаль, а може й на щастя, не маю його. А я з боку бачу, що всі ви однакові, немов близнючки. Я, звичайно, красивіша на вроду, та промовчу, – це вже друга Жабка не змогла стерпіти образи.
До суперечки приєдналися інші зелені посестри, що не хотіли визнавати себе гіршими за інших. Вони завзято закидάли одна одну жабуринням, щоб не були такими задаваками.
Бабки з Метеликами з переполоху здійнялися над озером і зацікавлено пурхали над Жабками, що порозпускали свої язики, розпластавшись на листі латаття.
А в цей час, накрутивши своє довге тіло на стійке стебло очерету, до жаб’ячого ґвалту прислухався і водяний Вуж. «Хвали мене, моя губонько, а то я тебе аж до вух роздеру…» – згадав він стару приказку і подумав, що це якраз саме про таких Жабок і йдеться в ній. Плазун мав намір спокійно відпочити, бо гарно пообідав і голод його поки не турбував. Але йому ні хвилини не давали подрімати суперечки зелених пліткарок, які на його погляд всі були не тільки на одне лице, а й на один смак. Вуж вирішив, що вже настала пора втихомирити сварливих сусідок. Він сповз із очеретини і, звиваючись у воді, спокійно поплив до латаття. Вигулькнув з озера якраз перед крикливим гуртом.
- То котра тут із вас є найкрасивішою, а отже і найсмачнішою буде? Хочу побачити і запам’ятати ту кралю, бо повечеряти теж чимось треба.
- Вона, вона, вона…
Жабки з переляку взялися тицяти лапками одна на одну.
- То я бачу, тут всі красуні – навіть вибирати не потрібно, – усміхнувся задоволений своєю дотепністю Вуж.
Жабки враз замовкли, дивлячись то на Вужа, то одна на одну. Їх зелені личка почервоніли від сорому. А Вуж пірнув у воду і неквапом поплив до берега. Він був впевнений, що дав гарну науку пліткаркам, і вони неодмінно задумаються над своєю поведінкою та не будуть більше зневажати одна одну. Бо ж «Наука в ліс не веде, а з лісу виводить» стверджує народна мудрість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873776
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2020
автор: Галина_Литовченко