Він прагнув смерті, але не своєї.
Йому огидні ці страшні ідеї!
О Боже! Якщо й Ти його покинеш,
Одна з повій на вулиці загине,
Він слідкуватиме за жертвою в азарті…
Хоч люди – грішники, вони цього не варті.
Блукав він містом замість йти додому,
Гадав раніше, що не розповість нікому.
Та він прийшов до Вас, о полісмене:
«Ви геній, тож врятуйте світ від мене».
І він відкрив йому усі свої тривоги,
Благав хоча б якоїсь допомоги,
Щоб стати вільним від психічних збочень.
Але як кажуть, мріяти – не злочин!
Самотньо – це коли ніхто не чує,
Ні віра, ні наука не врятує.
Самотньо – це коли в душі безодня.
Без сумніву, він не засне сьогодні.
Самотньо – коли в планах порожнеча.
Як ворог – ти, то чи можлива втеча?
Йому огидно зрадити людину,
Тому й молився в храмі без упину:
«Мій Боже! Якщо можна обирати,
То краще вже самому помирати».
Написано за мотивом 11 серії 2 сезону серіалу «Криміналісти: Мислити як злочинець».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873014
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2020
автор: Miafina