Та що казати тим хто жили
В ті рокові для нас часи.
Він не питав, За що Іуди?
Вони кричали — Розіпни.
То, нелюбов їх роз’єднала —
Жага й невпинна круговерть.
Гордині янголи повстали,
Подарували людям смерть.
Безжальний млин та смуга чорна,
сухе, несіяне зерно…
Невпинно труть пекельні жорна
Все те, що зрощено було.
Погасла Зірка на Голгофі!
Покинув Землю Божий Син...
Закрив Ісус блакитні очі,
Розправив крила чортів млин.
Які думки — такі ми люди,
Куди ведуть — туди йдемо...
Ми наче загнані в никуди,
Таврують нас, нам все одно.
Що породили - будем мати!
Любов — це зовсім навпаки.
Коли на тобі божі знаки,
Полюбиш все що навкруги.
Ісус живий та буде жити!
Хто дарував, той не вкраде!
Хто не вбивав — не буде вбитий!
Хто возлюбив той, не помре!
Пройшовший біль, поневіряння,
Пізнавши яд черствих сердець,
Простивший зраду та знущання
Господніх намірів творець!
Тоді рождЕнний та надалі…
ЗрощЕний правдою в віках,
Розп’ятий в муках та печалі,
Воскреслий в праведних серцях!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872753
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2020
автор: Олег Крушельницький