Поміж топлених свіч і вечірніх молінь,
Між воєнних трофеїв, багать без війни
Діти книжні жили́ без борні й потрясінь
І дрібним негараздом нуди́лись вони.
Ми на побут жалілись,
На вік свій – не раз.
До уразок зло бились
І до смертних образ,
Та одежу латали
Матері без слідів.
Ми всі книги ж ковтали,
П'яніли з рядків.
Липло наше волосся на чо́ла пітні́
І стискали під серцем солодощі фраз,
І крутив наші голови запах борні –
Зі сторінок пожовклих летів як на нас.
Осягти хтіли ми,
Хто війни не зазнав,
І за по́клик сурми
Вий протяжний сприймав,
Тайну слова "наказ",
Існування границь,
Суть атак, лязкіт, "сказ"
Бойових колісниць.
А в киплячих котлах давніх воєн і смут
Нашим мізкам маленьким є стільки харчів!
Ми на ролі лякливих, зрадливих іуд
Змалку в іграх своїх назначали врагів!
І злочинця слідам
Не хололось колись.
Найвродливіших дам
Ми кохати клялись.
Друзям давши споко́ю,
Бли́зьким щиру любов,
Ми на ролях героїв
Лиш самі грали знов!
Тільки в марення зовсім неможна втекти.
Вік короткий забав – стільки болю навкруг.
Спробуй мертвим долоні ціпкі розвести,
Зброю вбивчу прийняти з наморених рук.
Спробуй, як забереш,
Теплий меч! Тільки з ним
І в кольчузі збагнеш –
Що почім, що почім!
Боягуз ти, чи ні?
Чи обранець життя?
І на смак оціни
Тяготу́ бороття.
І як ранений друг поряд рухне в бою,
І від першої згуби в душі зашкребе,
І як раптом утратиш ти шкіру свою,
Через те, що убили його - не тебе!
Втямиш тут – між навал,
Що знайшов, розпізнав,
Заборо́л злий оскал –
Смерті лик це постав!
Лжа і зло – в них дивись,
Лиця – груба мазня
Ззаду них за́вжди скрізь –
Труни й ґвалт вороння́ .
Як м'ясного з ножів,
Ти не їв ні шматка,
Руки склавши глядів
На життя звисока,
В боротьбу не вступив
З катом... з підлим усім –
Значить так ти і жив:
Не при чім, не при чім!
І, як батька мечем ти прорубував путь,
Як сльозини солоні на вус намотав,
Взнав в гарячім бою що по чім може буть,
Значить гідні книжки ти в дитинстві читав!
Оригінал.
Средь оплывших свечей и вечерних молитв,
Средь военных трофеев и мирных костров
Жили книжные дети, не знавшие битв,
Изнывая от мелких своих катастроф.
Детям вечно досаден
Их возраст и быт —
И дрались мы до ссадин,
До смертных обид,
Но одежды латали
Нам матери в срок,
Мы же книги глотали,
Пьянея от строк.
Липли волосы нам на вспотевшие лбы,
И сосало под ложечкой сладко от фраз,
И кружил наши головы запах борьбы,
Со страниц пожелтевших слетая на нас.
И пытались постичь
Мы, не знавшие войн,
За воинственный клич
Принимавшие вой, —
Тайну слова «приказ»,
Назначенье границ,
Смысл атаки и лязг
Боевых колесниц.
А в кипящих котлах прежних боен и смут
Столько пищи для маленьких наших мозгов!
Мы на роли предателей, трусов, иуд
В детских играх своих назначали врагов.
И злодея следам
Не давали остыть,
И прекраснейших дам
Обещали любить;
И, друзей успокоив
И ближних любя,
Мы на роли героев
Вводили себя.
Только в грёзы нельзя насовсем убежать:
Краткий век у забав — столько боли вокруг!
Попытайся ладони у мёртвых разжать
И оружье принять из натруженных рук.
Испытай, завладев
Ещё тёплым мечом
И доспехи надев, —
Что почём, что почём!
Разберись, кто ты: трус
Иль избранник судьбы,
И попробуй на вкус
Настоящей борьбы.
И когда рядом рухнет израненный друг
И над первой потерей ты взвоешь, скорбя,
И когда ты без кожи останешься вдруг
Оттого, что убили его — не тебя, —
Ты поймёшь, что узнал,
Отличил, отыскал
По оскалу забрал —
Это смерти оскал!
Ложь и зло — погляди,
Как их лица грубы,
И всегда позади
Вороньё и гробы!
Если мяса с ножа
Ты не ел ни куска,
Если руки сложа
Наблюдал свысока,
И в борьбу не вступил
С подлецом, с палачом, —
Значит, в жизни ты был
Ни при чём, ни при чём!
Если путь прорубая отцовским мечом,
Ты солёные слёзы на ус намотал,
Если в жарком бою испытал что почём, —
Значит, нужные книги ты в детстве читал!
1975 г.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872338
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.04.2020
автор: Юрій Шибинський