Нерозбірливим почерком писана доля,
Ніби, про́шу пробачення, шкрябав шульга.
Посадила калину – зростає тополя,
Заспівала веснянку – озвалась нудьга.
Збайдужіло чекання, закохане в вітер,
Обпирається воля причинна об тин.
Їй бо’ погляд у завтра хтось шматою витер,
Гіркуватою шматою, буцім полин.
І на колір брунатною – чисто болото,
Що засохло у спеку, де був пастовень.
Долі променем гратися вже неохота
Та й не пручати серце од білих пісень.
А вони ж залунали в старій абрикосі,
Хай обмерзлій за січень, ще може родить…
Нерозбірливо пишуться правки і досі,
Підіймають вранішнє «… дай, Боже…» в блакить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872141
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.04.2020
автор: Нея