Розгубились-згубились
у світі,
в заборонах, неспокою,
вістях.
Цим стривоженим ранком –
у Всесвіт,
Часоплином стриножених
бесід –
В полинових злітаючи крилах,
Первопуток долаючи -
Місяць.
А Весна забарилися з квітнем
Новодення із зорями
Місять.
Ти втомився, перепочити б,
Та Він тут, ніби ждав тебе
Вічно.
Вуха-очі ховаєш – не чути б!
А Він- знову і знову- про
Вічне.
У розкішні, у цвіт-білі крила
Припадаєш – сльозу
Губиш...
А, це вперше...минеться.. не вчили...
Та ти віриш йому –
Любиш.
А у нього сопілка вербова –
І, що вдих – водоспади
Звуків!
Він зі стоптаних ноток раптово
Цю молитву до світла
Розбудить.
Заплете споришами-промінням
Шляхом-долями січену
Сповідь.
Від Верби – тиждень до Воскресіння,
Треба встигнути, час і,
Годі!
Іще бути і веснам і зірці,
Іще будуть і зими і
Літа.
Просто Янгол співав на сопілці.
І розквітла сопілочка
Цвітом .
Тетяна Прозорова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871755
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2020
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)