Не буди її

 
Не  буди  її,  вранішня  птахо...
Хай  поспить...  Не  буди...  Не  буди!
Не  виспівуй  так  дзвінко  й  завзято
І  крилом  не  полохай  біди!

Притомившись,  не  знала  спочину...  
Задрімала,  лиш  тільки  змогла
Й  через  сон,  крізь  вогонь,  йшла  до  сина...  
Все  шукала...  Та  врешті  знайшла!

Це  був  він...  Знову  він...  Сам  у  полі,  
Серед  диму  і  тисяч  смертей...
Як  ж  забилося  серденько  болем
Й  гіркі  сльози...  ті  сльози  з  очей...

Ні,  не  бігла  –  летіла...  летіла!
«Сину!  Синку!..  Нарешті  знайшла!»
Й  обійнявши,  пустити  не  сміла,  
До  душі  притулилась  душа...  

Не  буди  ж  її,  вранішня  птахо  
Та  крилом  не  полохай  біди...  
Не  виспівуй  так  дзвінко  й  завзято,  
Хай  поспить...  Не  буди...  Не  буди!..

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871683
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2020
автор: П. БЕРЕЗЕНЬ