Дивлюсь у небо... Місяць сяє,
Так ніжно зорі мерехтять..
І я між ними вже літаю,
Усіх їх хочу позбирать...
Лечу, збираю в жменю зорі...
Мов діаманти дорогі...
Та й розкидаю їх поволі
В нові сузір'я чарівні...
Навкруг час-простір нескінченний,
Посеред нього лише я...
Лечу все далі я натхненний,
Шукаю, де моя зоря...
Вже долетів до краю світу,
І там зорю свою знайшов...
Яскраву, мов росою вмиту,
Гарячу, мов у серці кров...
Помилувався нею трохи,
Та кинув вище, хай летить...
Нехай горить ще довгі роки,
Нехай щоночі мерехтить...
Анатолій Розумний,
11.04.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871597
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.04.2020
автор: Анатолій Розумний