Людство дірку пробило у кармі.
В цьому божа взнається рука:
зачиняються всі перукарні.
Тож без мене сидить перукар.
Нас докупи тепер не спаяти.
Світ на пазли "COVID" розгатив.
Спершу – плечі. Втім – пояс, і п'яти.
Перукарю, сумую! А ти?
Я без тебе – в зажурі патлатій.
Я спокутую гріх вселюдський.
Маскі-шоу. Лікарні. Палати.
Сонце. Бджоли. Весна. Пелюстки.
Темно стеляться патли у ванній,
мов на камені – водорості.
Твої ножиці філірувальні...
Ходять спогади ходором. Стій!
Десь здригнувся матюк на паркані.
Рід людський десь розпарив... парка.
Десь в минулім житті – перукарні.
В снах і в мареннях – десь перукар.
Мов наказ цьому світу – "палати!" –
ізнадвору вороняче "каррр!"
З ним прощається людство патлатим.
Де теперечки мій перукар?
Мох, лишайник – у патлах; комахи.
Зовсім скоро завиють вовки.
Протриматись. Аби не сконати,
не загратись в лихі піддавки,
не пустити найслабших на шинку,
не загризти когось, мов пітбуль, –
я, скипівши, придбаю машинку.
Поголюсь радикально "під нуль"!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871492
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2020
автор: Олександр Обрій