Ні!

Стояла  ніч,  липнево-літня,  тиха.
Завмер,  здалось,  і  місяць  між  зірок…
Не  спало  тільки  промосковське  лихо:
Лягав  ворожий  палець…  на  курок.

Немов  звірина,  снайпер  мружив  око,
Смакуючи,  як  жертву  покладе.
А  стати  нею  мав  «укроп»,  високий
І  світлоокий,  як  липневий  день.

Закляк,  як  завше,  ворог  досить  звично.
Давно  не  гість  він  на  шляху  війни,
Тож  постріл  його  був  завжди  класичним,
Та…  погляд  «укра»  вбивцю  зупинив…

Очей  таких  і  погляду  ясного
За  всю  війну  ні  разу  він  не  стрів,
Наповнений  любов’ю  неземною
Той  ворога  також  уже  уздрів.

Гвинтівку  снайпер  відштовхнув  нервово,
І  мозок  чи  не  вперше  пояснив,
Що  перед  ним  –  землі  своєї  воїн
Десь  із  Карпат,  Полтави  чи  Десни.

«А  ким  є  я  на  цьому  полі  бою?
За  кого  я  у  цій  брудній  війні?  –
Думки  переплелись  його  з  журбою.
А  серце  простогнало:  «Досить!  Ні!»
8.04.2020.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871405
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2020
автор: Ганна Верес