Нереальні мисливці на привидів: Хелловінські жахи

Навіть  незнаю  із  чого  почати..  Після  того  першого  випадку  через  2  роки
 ми  знайшли  нового  друга.  Його  звати  Пітер  -  він  колишній  наркоман,
 зараз  він  наш  друг  і  вірний  помічник.  Я  більше  не  буду  казати  деталі,
 почнемо  розповідь..  

За  тиждень  перед  Хеловвіном  ми  шукали  страшні  містя.  І  знайшли
 -  було  дуже  неважко.  Це  була  покинута  лікарня,  на  місті  якої  колись  була
 церква,  на  місті  якої  колись  було  кладовище.  

В  ніч  Хелловіну  ми,  всі  троє,  прийшли  до  того  місця.  Àдам  каже:  

-  Всі  готові?  
Ми:  

-Так.  

-  Ну  тоді.  Погнали,  як  на  краденому!!!  -  від  недавна  його  коронна  фраза.  
Я  відкрив  двері,  як  завжди  обдерті  стіни,  вікон  -  0,  двері  навстіж,  зі  стелі  капає
 незрозуміло  що.  Ми  до  цього  не  тещо  звикли,  ми  відносимося  до  цього  із
 гумором,  як  і  до  страшних  речей.  Зайшли  ми  в  кімнату,  там  на  стінах
 латинськими  буквами  написані  слова(їх  переклад  ми  не  знаємо).  Я:  

-Стільки  років  ця  вся  нечисть  живе  на  Землі,  і  ніодне  не  нвачилося  інших  мов?  
Пітер:  

-Угу.  Це  вже  набридає.  
Пішли  ми  далі,  по  закинутих  коридорах  лікарні.  Обійшли  всі  кімнати  -  нічого.  

-Стоп!  -  сказав  я.  Здається  я  бачив  там  сходи  на  другий  поверх.  

-  Пішли  подивимось.  -  відповів  Адам.  
Там  дійсно  були  сходи,  але  трохи  завалені  і  нам  довелося  туди  вилазити.  

-  О!  Вже  краща  картина.  Бачите  там  в  кутку  хтось  сидить.  Пішли  поговоримо.
 -  сказав  Пітер.  
Ми  підійшли  ближче.  У  кутку  сидів  чоловік  в  порваному  халаті,  із  сірою
 шкірою(наче  він  уже  місяць  мертвий),  лисий  до  черепа(мабуть  забув  насадку  на  машинку  поставити),  і  дивився  на  стіну.  Ми  підійшли  до  нього  ще  ближче.  Він  обернувся(у  нього  були  очі  без  зіниць,  вічна  посмішка(це  розріз  рота  майже  до  вух,  виглядало  це  як  посмішка  -  хто  бачив  Джокера  у  "Бетмені"  той  зрозуміє),  пальці  видовжені  і  з  грубими  нігтями)  і  побіг  на  Пітера  -  Адам  поставив  підніжку,  той  впав  на  стіл  і  поламав  його.  Зате  більше  не  рухався(мабуть  через  ручку  посеред  лоба,  і  відпалу  руку).  Я  взяв  його  руку  і  вдарив  Адама  по  спині.  

-  Ти  подивись,  що  із  столом  зробив.  Йому  ж  всього  кілька  років  до  пенсії
 залишилось.  -  пожартував  я.  
Адам:  

-  Ну,  він  сам  винен.  Не  потрібно  було  проявляти  таку  активність.  

-  А  ви  помітили,  як  він  впав?  -  сказав  Пітер.  

-  І  справді.  -  відповів  я.  

-  Неначе  він  хотів  сказати  "Хай  Гітлер",  але  в  цей  час  його  покликала  мама.  -
 сказав  Адам.  
Ми  посміялися  і  пішли  далі.  Побачили  сходи  на  третій  поверх  і  зразу  пішли  туди.
Перед  нами  стояла  дівчинка.  Вся  бліда,  без  зіниць  і  з  довгими  косима.  

-  Як  тебе  звати?  -  запитав  Пітер  у  дівчинки.  

-  Ліза.  -  відповіла  дівчинка  дуже  дивним  голосом.  

-  Що  ти  тут  робиш?  

-  Прийшла  по  душі,  якихось  трьох  дурнів.  Не  знаєте,  де  їх  знайти?  -  голос  у
 неї  змінився.  
Адам  звідкись  взяв  цеглину  і  кинув  їй  по  голові  -  вона  ухилилася,  але  коли
 збиралася  бігти  на  нас,  стала  на  калюжу  крові,  послизнулася  і  впала
 на  сходи(масаж  спини  нікому  незавадить).  Я:  

-  Адаме,  де  ти  взяв  цеглину,  якщо  тут  усі  стіни  цілі?  

-  Мені  дала  рука  із  стелі.  -  відповів  Адам.  

-  Ти  про  ті,  які  до  нас  зараз  дотягнуться  і  заберуть  із  собою?  -  сказав  Пітер.  

-  Так.  То  може  підеммо  далі?  

-  Добре.  -  відповів  я.  

-  О!  Дивіться,  я  пістолет  із  собою  взяв.  -  сказав  Пітер.  

-  Ти,  взяв  пістолет  для  боротьби  із  нечистю?  Те,  що  ти  застрелися,  тебе  врятує
 тільки  на  цьому  світі.  -  відповів  я.  
Зайшли  ми  у  кімнату.  Через  стелю.  В  кімнаті  сидів  трьох-головий  пес.
 Я  підійшов  до  нього,  хотів  погладити,  а  він  виріс  вище  за  мене  і  ще  й  почав
 гавкати.  

-  Мабуть  голодний.  -сказав  Адам.  

-  Як  думаєте?  Рибу  він  їсть?  -  запитав  Пітер.  

-  Думаю  він  їсть  людей.  Але  дай  йому.  Можливо  заспокоїться.  -  відповів  я.  
Пітер  кинув  йому  рибу,  пес  її  з'їв  і  перестав  гавкати.  Я  підійшов,  почухав  його
 за  вушком.  Вийшли  із  кімнати;  побачили  сходи  на  4-тий  поверх.  Коли  вже
 вийшли  на  поверх:  

-  А  ви  знали,  що  тут  тільки  два  поверхи?  -  сказав  я.  

-  Так,  а  що?  -  відповів  Пітер.  

-  Ми  на  четвертому.  -  сказав  Адам.  

-  Джеймсе  -  там  одна  кімната.  -  сказав  Пітер.  

-  Добре  зайдемо.  -  відповів  я.  
Зайшли,  двері  закрилися  і  на  стіні  з'явився  надпис:"А  ви  не  такі  вже  й  погані.
 Навіть,  мого  пса  приручили.  Більшість  і  першого  поверху  не  проходили.
 Для  того,  щоб  я  відповів  просто  оберніться  до  іншої  стіни.".  
Адам:  

-  Звідки  взялося,  ще  два  поверхи?  

-  Просто  два  поверхи  маловато.  -  відповів  привид  

-  Зрозуміло.  А  нічого,  що  ми  розбили  стіл  на  першому  поверсі?  Тим  більше  той  на  нього  сам  впав.  -  сказав  я.  
Привид:  

-  Та  ні.  Все  нормально.  Ти  забув,  що  насмітити  або  привести  в  порядок  -  це  для  нас,  як  раз  плюнути?  

-  Я  так  зрозумів,  що  ми  тепер  друзі?  -  сказав  Пітер.  

-  Можна  і  так  сказати.  -  відповів  привид.  
...  Так  у  нас  в  друзях  з'явився  привид.  Ми  того  вечора,  багато  про  що  розмовляли,
 жартували  і  т.п.  
Привид:  

-  Хочете  анекдот?  

-  Давай  -  сказав  Пітер.  

-  Одного  разу  король  приймав  людей  у  лицарі.  І  в  той  момент  коли  він  тримав  меч  над  плечем  його  хтось  покликав.  Він  повернувся  і  відрізав  недо-лицярю  голову.  
Здається  все  розповів.  Можливо  розповім  іншу  історію,  але  пізніше.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871376
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2020
автор: SergoZar