В житті найголовніше – мати віру
в святий, всеочестительний вогонь.
Горить, горить, горить коронавірус
і плюшеве опудало його.
Усе згорить в святім, пекельнім вирі.
А надто – те, що жить нам не дає.
Навічно відлетять у вічний вирій
кощей і барабашка з бабаєм.
Фатально зблисне в бабиних зіницях,
у більмах святоправедних дідів
усе коронавірусне і нице.
Всегрішний, спопеліє суходіл.
Діди заломлять руки, сонце – спектри.
Згорять в хрестовім праведнім бою
по вищій математиці конспекти
що спать вночі студентам не дають.
Дотла згорить на злодієві шапка.
Згорить на ватрі нечисть в казанах.
Гори, попів за п'яти, земле, шарпай.
Гори, бридка бацило кажана.
Горіть, вожді, диктатори, тирани.
В очах чорти, від сорому горіть.
А дикі племена довкіл старанно
утнуть магічні танці у дворі.
З боліт прийшли (на те вони і дикі),
щоб скоїти кривавий ритуал.
Усе живе – підпалене й підбите.
Від глупства ще ніхто не врятувавсь.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871244
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2020
автор: Олександр Обрій