Так відважно заглядає у твої вікна сонце,
береже від смутку, ще боязко дарує тепло…
«Знаєш, я хочу бути твоїм охоронцем», -
думає, мовчки нагріваючи потрійне скло.
«Чуєш, а впусти но мене до оселі,
я побуду недовго, лишень обійму за плече».
В ці часи розпачливі і не веселі
промінь радості лагідно гріє, але не пече.
Просто квітень іще не набрався відваги,
але в тім, що так зимно у серці, не винен ніхто,
всьому знайдуться виправдання і переваги,
доля пішки дійде, бо зламалось прогнозів авто.
І тому не журися, що інший хтось має стоянку,
і не квапся у літо, ще розквітне у травні бузок,
дні минатимуть, просто купи валер'янку,
час - всього лиш годинник, що сипле поволі пісок. ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871181
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2020
автор: Аліна Олійник