– Пустіть. Причулось? Тихо за дверима.
А то – весна тоненьким голоском.
Така жадана, мов солодка рима,
В руці – підсніжник. Йшла всю ніч ліском.
Несла з собою кухлик сліз берези,
Сувій шифону небу на костюм.
Сценарій має навіть до імпрези -
Торкнулось вкотре сонце її струн.
Я відчиню цій світанковій діві,
За нею – зграйка милих пташенят.
Бруньки такі надуті, наче в гніві,
В ріллі тріщать вже боки у зернят.
Як добре – хата тут моя і скраю,
Хоч часом кажуть – ніби то не так.
Я завше перша весну зустрічаю:
Прийшла й не чути гавкоту собак.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871142
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2020
автор: Шостацька Людмила