Після сну, нестримуючи емоцій, серед ночі, на аркуш лягли мої рядки
***
Погляд в літню ніч… Вповні місяць ясноокий, Чумацьткий шлях
То б моя воля… Я б від захвату – туди злітала мов птах
Сім`я сузір`їв…. Тривожно, ніч зореока, забрала сон.
То тиша,то знов… Тихий шелест листя - музика в унісон
У вікно навстіж…. Запахи трав терпких, нічна прохолода
Віднайду спокій? Чи прийде Божа благодать й допомога…
О, країно! Знаю кругла земля, тут живу на ній я. Україна моя, благодатна земля. Є ліси і моря, і безмежні поля. Ясноока блакить. Промінь сонця… Ця мить…. Скажіть, як не радіти? Та чи можна посміти? Не побачить красу, яку Бог, всім нам дав?!
Щастя - сенс житя. Життя дар Божий. Народила ненька мене в день, пригожий. Він її й мене, прийняв, на цей світ, нині наша земля. Стріну ранню зорю. Мамо, я вже не сплю.Тож піду у життя, там є стежка й моя. Помолюсь на порозі, думка - шепіт, чи й взмозі? Наперед хто це скаже? То вже лиш час покаже. Яку дав мені долю….
Ледь зажеврів світанок, в кольорах різнобарвних…Аж вражає очі мінливість, фіолетових і синіх. Ген, по обрію тягнеться, темно - червона смужка. Розріз по вертикалі, золотистая нитка. Вже спромігся прорватись, промінь сміло, златавий… Ніжно небо торкає, лукаво позирає. Небо прийме в обійми, він, як неньку цілує. Небо синь засіяє, зорі зникнуть повсюди. З ними й сни ясноокі, чи видіння приблуди? Мо» приборкають спокій, чи позбудусь я мрії?
Ранок ледь-ледь шепоче, поклонюся дорозі. Вітер щоки лоскоче, чом душа все в тривозі? Пестить сонечко ноги. Там, попереду довга, ген чорніє дорога. Я ступлю босонога, в душі рада й до Бога. Як верба похилюся і до нього звернуся. Під крило ти візьми… Прошу благослови.. .. Хай пройду я свій шлях, подолаю весь страх. Щоб щаслива й на волі, як волошечка в полі.
Ясне сонце яскраве, сипле золото всюди. Миле, тепле, ласкаве, певно гарний день буде. Сонце - Боже творіння, як і небо й земля. Я розвію сумління, ранком сяє роса. По траві, по хлібах, погляд мій наче птах. Ой, яка ж це краса, чарівні небеса . А по них там хмаринки, мов човни й паруса. Ще пів неба сивіє, може дощик посіє. Прийму Бога крестіння, приховаю сумління. Часом йду й озираюсь й до землі нахиляюсь. Я красу цю спрймаю, з неї сили черпаю й далі йду в майбуття.
І душа вже співає, вдалечінь подивлюся. Поле, вітер гуляє, як дитя посміхнуся. Наче все море в хвилях, в золотих акварелях. Ні, мені це не сниться - колоситься пшениця. Доторкнулась рукою, вже вдається рікою. Цвіт – краплинки злітають, тріпочись відлітають. Вмить здійнялись, комашки, заясніли ромашки. Жу-жу-жу мова бджілок, мов тихеньких сопілок.. І деінде по полю, манять погляд волошки. Насолоджусь , надивлюсь, я на них іще трошки. Ген-ген, по край поля, маківки червоніють, тихий шепіт з травами, тут й дзвіночки синіють.
А за полем, як сторож, дуб старезний широкий. Підпирає лісочок, за ним зелен горбочок. Сонце в сивім тумані, випива роси ранні..
Вздовж дороги травичка… Низько летить синичка. Це ж, як вісник погоді, все супутниця волі. При дорозі дві пташки, голуби сизокрилі. Ранок….. сонце стрічають, ой, які ж вони милі. Промінь пару цілує, тихо голуб воркує. Раптом подруга в небо, трепіт крил засторога. Він сміливо за нею, полетів, мов стрілою. А я ж, ледь посміхнувшись, далі йтиму стежинкою. Споришева, холодна, м`якість, я відчуваю, червоніють підошви, росинки збираю. Наберуся з них сили, в сонця трішки тепла. А природа красу надасть, мрії - принесуть небеса. І землиця свята, вскладе в душу добра. А Господь наш Ісус, навчить мене любові . В житті щастя знайду! І за все це, подякую Богові!
Березень 2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871101
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2020
автор: Ніна Незламна