Летіла ворона, летіла, на лавочку біля мого двору сіла...Та у дзьобі не сир вона тримала, як могло бути за байкою. У дзьобі вона тримала написане на папері рішення президента про покращення життя пенсіонерам, по збільшення їх пенсій, додаткову тисячу гривень у квітні, та ще й індексацію пенсій у травні. Прочитала те рішення ворона і подумала: "А де ж то тих грошей узяти,у цей надзвичайний час, то отож, оте обіцяне стане не менш знаменитим Миргородських часів Гоголя...Бо де ж тих грошей узяти, щоб і пенсіонерам до пенсій додати, та й не тільки пенсіонерам, а й безробітнім, хворим, багатодітнім, а ще ж і лікарям, і вчителям, та й простим людям у час карантину через той злощасний коронавірус, де він у дідька взявся..." Так роздумувала ворона, а тут до неї підійшли молодики, по вигляду новоспечені бізнесмени. Почули вони роздуми ворони, та й кажуть: "Яка ж ти, вороно, розумна, і розмовляти, і читати вмієш, а може й передбачити теж умієш?"
"Даремно приємні слова мені мовите,- відповіла чорно-сиза,- бо й не сир у мене в дзьобі, а обіцянки самого президента, бо ж де тих грошей нині, в час карантина взяти, більшість підприємств не працюють, та й позичати вже не можна, бо ж позичене треба повертати...Та могли б і ви до цієї ініціативи президента долучилися, та й допомогли б простим людям цю біду пережити..." Та, почувши ці слова ворони, молодики, не
сказавши нічого, заспішили, та й пішли собі у своїх справах. А ворона ще подумала: "довго ж ще доведеться ждати усім нужденним, обіцяних доплат..." А чи діждуться? І ворона не знає, і я не знаю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870839
Рубрика: Сатира
дата надходження 05.04.2020
автор: геометрія