Слова сипались, мов горох
в глевку темряву, в ніч, під сни
з-під свідомості просто в мох,
де губились пісні весни.
Слова сипались... Про живе,
а живуть - про самотнє й зле.
Ніч тремтіла: "Не чути б це!"
Сни ховались: "Мине мене..."
Інформацій потік топив:
жертв... смертей... Часовий батіг.
Серед хмурості диво з див -
ведмідь свій загубив барліг.
Вийшов в ве́сну, потрапив в сніг.
Замело його сон, мов дим.
Клімат... Зміни.. А він як міг
шлях топтав. Всім здавався злим...
Слова сипались, мов горох
звідусіль, поміж спів весни.
Ведмідь мовчки заривсь у мох -
додивлятись ведмежі сни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870714
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2020
автор: Мар’я Гафінець