Блакитноока ти моя!
Я не люблю блакитнооких,
Чарівна посмішка твоя -
Прикраса лиш для одиноких,
Здається, ніби вчора,
Ти вимовила вперше моє ім’я,
Мій телефон дзвонить,
На екрані світить «Зая моя»,
Шукаємо причину посваритись,
Сто разів твій номер видаляю,
Мило сперечаємось,
Щоб більшою частиною ковдри вкритись.
«Пробач, я був сам не свій…»
«Пробач, я була сама не своя…»
Знов добавляю у контакти номер твій,
І так без краю без кінця.
Те, що нас зблизило, те і розведе,
Страх дуже близько, хто з нас перший піде.
Ми закохані разом?
Чи байдужі порізно?
Від нас користі,
Тільки одним зорепадам.
Це період випробувань?
Ти і є моє випробування,
Ти не одна з моїх «кохань»,
Ти – одне, єдине ,моє кохання.
Я стерплю цей вибух вулкана,
Я ще зовсім не осліп,
Я пам’ятаю, як ти, кохана,
Сказала, я щасливою тобі стати поміг.
Блакитноока ти моя!
Я не люблю блакитнооких,
Я очі кольору неба полюбив,
Коли тебе з такими зустрів.
Чарівна посмішка твоя,
Вона - моя прикраса.
А одиноким я був
До того, як у тебе закохався.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870688
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2020
автор: Іра Задворна