Крізь сльозу бачу образ Святої Родини,
Що, здається, віками висить на стіні.
А навколішках мама – молилась щоднини…
І розшитий узір на ллянім полотні.
А в узорі відбились недоспані ночі
Й мозолясті долоні матусиних рук,
І щаслива усмішка, і сльози жіночі,
Світла мрія й пісенний зажурений звук…
І душа… Там, де білими нитками шито.
Вишивала надію і віру, й любов.
Скільки дум, хвилювань… Скільки ж то пережито…
Скільки ж бо вишиття чуло тих молитов…
Я подавсь у світи, та не рвав пуповини.
Я вернувся додому з далеких доріг.
Тут намолений образ Святої Родини
І вишиваний скарб – вічний мій оберіг.
© Галина Брич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870589
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.04.2020
автор: Галина Брич