І як би Бог у людстві не зневіривсь,
і як би нам не кліпав грізно Вій, –
ми вдвох переживем коронавірус.
За містом. У землянці лісовій.
Кохана, візьмем дві твоїх лопати,
(як добре, що у тебе є вони!)
і будемо натхненно колупати
криївку від бацильної війни.
Наш рай нікому не перекроїти
в часи глобальних воєн та інтриг.
На три квадрати вогкої криївки
пошириться миттєвий наш бліцкриг.
Хімзахисні натягнемо костюми.
В комплекті – маска, спирт і протигаз.
Зариємось без пилу і без шуму.
Ніхто і не дізнається про нас.
Ніхто і не почує в місці схову,
як десь, на трьохметровій глибині
співаю я для тебе колискову,
весь гумовий, твердий, мов ебоніт.
Десь будуть на землі про нас бубніти.
А ось – про наше зникнення стаття.
Ти – поряд, пружна, теж із ебоніту.
Мо, вийде щось із нашого тертя?
Якщо й удасться світ вам отруїти
й не стане ані хлопів, ані дам, –
у трьох квадратах вогкої криївки
пульсують людством Єва і Адам.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870535
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2020
автор: Олександр Обрій