Я не брехатиму, без тебе проживу,
І зможу дихати, і серце буде битись.
Зап'ю водою в грудях жаливУ,
І це, повір, зовсім не гордовитість.
Як завше, питиму я свій ранковий чай,
Такий гарячий, щоб зігріти руки,
Самотньо, тихо, ну то й що ж? Нехай!
Хіба в житті аж так важливі звуки?
Колись, можливо, музику ввімкну,
Пісні, які вважали ми своїми ...
Всі спогади про нас я загорну
Десь між рядків, у несміливі рими.
Із часом знов зайду на твій фейсбук,
Передивлюсь твої пости, світлини,
Без болю пригадаю ніжність рук,
Які мене горнули, мов дитину ...
Передивлюсь, але не напишу,
Не наберу твій номер телефону.
Бачу, живий! Ну що ж, я теж живу!
Як було важко, не скажу нікому ....
Без тебе проживу, і віднайду в собі
Простих частинок щастя міріади
І всі рядки, написані тобі,
Я витягну нарешті із шухляди.
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870383
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2020
автор: Зоряна Кіндратишин