Ой, полечко - поле,
В тобі мами доля,-
Там, поміж полями стежечки життя,
Мама працювала,
Ми їй помагали,
Мріяли у краще своє майбуття...
Мама досвітання,
А ми з братом зрання...
Мама поспішала буряки сапать...
А ми просинались,
Снідали, вмивались,
І теж поспішали мамі помагать...
Поспіхом із дому,
Босими ногами,-
Із трав і туманів збивали росу...
Вітерець легенький,
Торкався серденьків,
І ми поринали в польову красу...
Стомлювались ніжки,
Ми ж ходили пішки.
Та ми не зважали на утому ніг...
А там перепілки,
Й жайворова пісня,-
Додавали сили, й викликали сміх...
Нам тоді здавалось,
Поле нам всміхалось,
Й польові васильки сизо - голубі...
І ми їх не рвали,
З ними розмовляли,
Нам тоді здавалось, що вони живі...
Що у тих васильках,
Є якісь скарбниці,
Що нам шепотіли про земну красу...
На жаль мами, й брата
Вже давно немає...
Я ж любов до поля все життя ношу...
Ой, полечко - поле,
В тобі мами доля,-
В моїй душі спогад донині живе...
Вірю, що поїду,
Я до тебе, поле...
І тобі повідаю,як тепер живу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869994
Рубрика: Присвячення
дата надходження 30.03.2020
автор: геометрія