ВИКЛИК ЛЮДЯМ

Багато  можна  говорити,
На  різні  теми  пандемії.
Чи  вдасться  вірус  зупинити,
У  цей  період  ностальгії?

Яка  мета,  яка  причина,
Невже  Господь  того  хотів?
Звичайно  ні,  це  все  людина,
В  яку  Він  вірив  і  терпів.

Терпів  знущання  над  землею,
Терпів  жорстокість  до  тварин,
Терпів  гріховні  наші  дії,
Які  вчинили  без  причин.

Терпіння  Бога  не  є  вічне,
Напевно  це  для  нас  урок,
Звісно  не  мені  судити,
Бо  теж  накоїв  помилок.

Але  до  чого  ми  дійшли?
І  що  залишимо  по  собі,
Нащадки  будуть  проклинати,
А  ми  перевертатись  в  гробі.

Це  все  жахлива  правда,
В  якій  панує  зло,
Воно  шукає  силу,
І  в  нас  її  знайшло.

Минеться  з  часом  карантин,
І  будуть  всі  радіти
З  усіх  куточків  і  частин,
На  вулиці  повибігають  діти.

Можливо  нас  це  щось  навчить,
Дай  Бог,  почнемо  цінувати,
І  виправляти  помилки,
Які  могли  все  зруйнувати.

Можливі  війни  та  стихії,
Можливі  віруси  нові,
Та  не  лишайтеся  надії,
Змінити  щось  на  цій  землі.

Я  вірю,  ми  зможемо,
Це  виклик  для  всіх  нас,
Здолаємо  та  переможемо,
Настане  кращий  час.

Посилання  на  відео  вірша  https://youtu.be/BRM9e8wV8EQ

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869771
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2020
автор: Юрій Мельничок