Сонце встало й просвітило душу.
А квіти у відповідь всміхаються йому,
І кожна бджілка знає вранці «мушу»
Без праці путь лише в пітьму.
Сонце ніби знає до дрібниць:
Кожне серце і його серцеву душу,
Бачить власний важіль его-колісниць,
Вертаючись і кожен ранок беручи за руку.
Сонце, мов велика мрія,
Що дивиться, примружуючи очі,
А потім, мов великий гун, а гун, немов надія
Дає можливість жити до самої ночі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869770
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2020
автор: Андрій Погорілов