Вона ж лиш соромиться дня

М'яким  оксамитом  бутонів
Так  з  розуму  зводила  всіх
Не  бачачи  жодних  кордонів,
Та  інших  у  світі  утіх.

Та  сонце  хоча  і  сідає  –
Ніколи  воно  не  сидить.
Воно  і  ночами  блукає,
Чекає  на  вранішню  мить.

Царицю  ночей  і  чаклунку,
Умило  в  ранковій  росі.
І  та  від  його  поцілунку
Соромилась  як  і  усі.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869401
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2020
автор: Анастасия Яковлева