Кожного дня щосили вдягала нове обличчя
Комусь посміхнутись несила,
І ось, сцена,- середньовіччя!
Любуюся, в дзеркалі людно,
Ховаюся в лінзах овальних,
Відвчора, що вже є минулим,
У масці, до нього..йти в спальню?
Тут дзась.. Чоловіча є сила,
Коли на столі у омлеті,
Захована посмішка щира,
І хруст твоїх вуст у рулеті..
Не йтиму, я ж горда, свавільна,
Навіщо себе мордувати?
А може, можливо,- ніжно
Какао з любов'ю подати..
І зняти і змити брови,
І губи в п'янкі олії,
І йти, тихим кроком до згуби
Бо Він! То ж найкраща мрія!
Ще хвилька, і прийму батька
Ще хвилька йому вклонюся
Вкраїну і мить безхатька
Та..Богу, до пліч схилюся
Годинка..Лише годинка
Й колінця замруть від сраму
Та, потім, та потім сніжинка
Й повага до інших, ісламу..
В терпінні втерпають руки
В терпінні довкола всюди
В терпінні щезають муки
А як то Йому??? До Іуди...
Усміхнений, сонячний, сяйний
З любов'ю, без неї не йшов нікуди..
Нестерпна.. Яке маю личко..
А тягну навіщось грубе..
Не буду більше..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869400
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2020
автор: Ольга Ратинська