Приймаю, і ллюсь рікою

Кожного  дня  щосили  вдягала  нове  обличчя  
Комусь  посміхнутись  несила,  
І  ось,  сцена,-  середньовіччя!  
Любуюся,  в  дзеркалі  людно,  
Ховаюся  в  лінзах  овальних,  
Відвчора,  що  вже  є  минулим,  
У  масці,  до  нього..йти  в  спальню?  

Тут  дзась..  Чоловіча  є  сила,  
Коли  на  столі  у  омлеті,  
Захована  посмішка  щира,  
І  хруст  твоїх  вуст  у  рулеті..

Не  йтиму,  я  ж  горда,  свавільна,  
Навіщо  себе  мордувати?  
А  може,  можливо,-  ніжно  
Какао  з  любов'ю  подати..  
І  зняти  і  змити  брови,  
І  губи  в  п'янкі  олії,  
І  йти,  тихим  кроком  до  згуби  
Бо  Він!  То  ж  найкраща  мрія!  

Ще  хвилька,  і  прийму  батька  
Ще  хвилька  йому  вклонюся  
Вкраїну  і  мить  безхатька  
Та..Богу,  до  пліч  схилюся

Годинка..Лише  годинка  
Й  колінця  замруть  від  сраму  
Та,  потім,  та  потім  сніжинка  
Й  повага  до  інших,  ісламу..  

В  терпінні  втерпають  руки  
В  терпінні  довкола  всюди  
В  терпінні  щезають  муки  

А  як  то  Йому???  До  Іуди...  

Усміхнений,  сонячний,  сяйний  
З  любов'ю,  без  неї  не  йшов  нікуди..  

Нестерпна..  Яке  маю  личко..  
А  тягну  навіщось  грубе..

Не  буду  більше..

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869400
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2020
автор: Ольга Ратинська