На семи вітрах летів до неї,
Падав альбатросом в буревій,
Мокрий весь, тримаючись за реї,
Хрестик цілував натільний свій.
Зашивав понищені марселі,
Фок і грот канатами в`язав
І зривав з петель в каюту двері,
На які трикутний трисель впав.
Затупив гарпун я в полюванні,
Місяцю в ніч сльози витирав,
Спокушався, в пальмах, берегами…
Та зламати віру все ж не дав!
Сам Нептун стояв біля штурвалу,
Щоб з чужих морів мене вести,
Згідно вже накресленому плану,
Що протягся з носа до корми!
Там за горизонтом, в ложі сонця,
На піску прогрітому Ассоль
Жде для серця свого охоронця
З ласкою мозолистих долонь.
Я любов свою не розчарую…
Без вітрил, на веслах, та дійду,
Крізь вітри, здолавши грізну бурю,
На колінах з палуби сповзу!
Я готовий вмерти біля неї,
Бо один лиш дотик її рук
Вартий в пекло відчинити двері
Та пройти всі кола грішних мук!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869294
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2020
автор: Ярослав Ланьо