Світло падає в тихі плеса моїх зіниць
Скаламутить, чи встромить голку в саменьке дно?
Відучилися тіні звірів жбурляти ниць
Може жаль їм, а може ліньки, та все одно
А звіряткам і досі боляче, і пече
Від іскристого скреготу, реготу і тертя
Та хоч зайчик із пальчиків зважиться - не втече
Бо рука йому мати, а тінь ця - її дитя
Аж наїжились хижі зорі в моє вікно
Не заслона для них ні зойки чужі, ні сміх
Світло знадилось пити з ока мого давно
І яких йому ще хотіти хмільних потіх?
Розтривожити? Уколоти? Затьмити вщент?
Але ж плесо моєго ока - то чиста гладь!
Слухай, каже заручник заєць, не аргумент
Бо на дні його хто зна які ще звірята сплять
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869122
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2020
автор: