Заручникам

Світло  падає  в  тихі  плеса  моїх  зіниць
Скаламутить,  чи  встромить  голку  в  саменьке  дно?  
Відучилися  тіні  звірів  жбурляти  ниць
Може  жаль  їм,  а  може  ліньки,  та  все  одно

А  звіряткам  і  досі  боляче,  і  пече
Від  іскристого  скреготу,  реготу  і  тертя
Та  хоч  зайчик  із  пальчиків  зважиться  -  не  втече
Бо  рука  йому  мати,  а  тінь  ця  -  її  дитя

Аж  наїжились  хижі  зорі  в  моє  вікно
Не  заслона  для  них  ні  зойки  чужі,  ні  сміх
Світло  знадилось  пити  з  ока  мого  давно
І  яких  йому  ще  хотіти  хмільних  потіх?  

Розтривожити?  Уколоти?  Затьмити  вщент?  
Але  ж  плесо  моєго  ока  -  то  чиста  гладь!  
Слухай,  каже  заручник  заєць,  не  аргумент
Бо  на  дні  його  хто  зна  які  ще  звірята  сплять

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869122
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2020
автор: Кузінатра