Швидкісний потяг, потяг мого життя,
Весняна стрічка, квітуча дорога,
Страшні новини, гучне серцебиття,
В душі надія, хоч сиві літа.
Не поспішаю на станції зійти,
Раніш якої, назначено мені,
Тунелі чорні, все ж я маю пройти,
Нехай мій потяг, шляхи має земні.
Думки таємні, про короновірус,
На жаль, бентежать, як краплі дощові,
Попереджав, ще пророк Нострадамус,
А чи звертали, на це увагу всі.
Життя по лезу, декому по долі,
Хто зна від чого, земля робить вибір,
Чи й розминуся? Ще волошок в полі,
Я знайти хочу. Завжди маю намір.
Побачить квіти, ромашки, тюльпани,
Квітучі вишні. Почуть, солов`я спів,
Ловити запах, сонячні фонтани,
Насолодитись, щедротами хлібів.
Нехай мій потяг, промчиться до лісу,
Де зелен колір, як ознака жити,
І всі сумління послати до бісу.
Зоріють долі, лиш на станції зійти,
Де осінь змінить, фарби на зимові,
Одне бажання, щоб з весною цвісти,
Й лише йти поруч. Щоби мости нові
Єднались з шляхом майбутнього життя.
22.03.2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868896
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2020
автор: Ніна Незламна