В черзі одній: і багатий, і бідний.
Краю й кінця їй наразі не видно.
Втомлені…Часу залишилось мало.
Старість…А встигнути треба до Раю.
Раю земного: до нього щосили
вкотре наблизитись дуже хотіли.
Бідному ніколи; справи в хатині:
стріху латати, знайти копійчину.
Дітям на поміч шукати роботу,
щоби в країні зосталися, що там!
Сім’ї змогли об’єднатись в турботі.
Не працювали до «сьомого поту».
Ну, а багатому, звісно, Мальдіви.
Скільки принад, та нема перспективи.
Всюди закриті (бо вірус) кордони.
До відпочинку – міцні перепони.
Також, у бізнесі втрачені статки.
Дірки… також треба ставити латки.
А головне – для життя є загроза.
Коронавірусу: тьху, на погрози!
Наче з підпілля, розлючений ворог!
Байдуже, нищить, руйнівно, на сполох!
…В черзі одній і багатий, і бідний.
У лихолітті, здається, мов рідні!
Скільки часу залишилось? Як знати?
Всесвіт мовчить, не бажає казати.
В спільних бажаннях – єдина дорога!
Стати на неї з’явилась нагода.
В прагненнях, діях з’єднатися треба,
щоб зрозуміти вказівки від Неба!
19.03.2020
© Copyright: Виктория 75, 2020
Свидетельство о публикации №120032108131
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868813
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.03.2020
автор: Вікторія Лимар